Шкільна країна

НА КУПАЛА НЕ ТРЕБА ЖУПАНА

   Свято Івана Купала, що відзна­чають у ніч з 6 на 7 липня, одне з най- поетичніших народних дійств. Свого часу церква суворо забороняла його. Християнство вважало, що це «поган­ське свято», а тому й боролося з ним. У народі до Купайла ставилися по­штиво.

   Хлопці заздалегідь заготовляли сухі дрова для вогнища, а дівчата спеціаль­но плели віночки. Ввечері 6 липня, ко­ли сутеніло, всім селом збиралися біля річки чи ставу. Парубки розпалювали багаття, а юнаки неподалік закопували принесену з лісу березову гілку, замаяну квітами та стрічками. Її нази­вали Мареною.

   Цього вечора кожному учасникові годилося скочити через вогонь. Най­частіше робили це попарно. Хлопець з дівчиною бралися за руки й разом пе­рестрибували тричі багаття. Вважало­ся, що в такий спосіб можна очисти­тися від злих сил. Менші учасники плигали через кропиву. Тим часом дівочі гурти співали купальських пі­сень.

   Коли вогнище згасало, дівчата роз­бирали Марену, а хлопці відшукували деревину, щоб утопити в воді або спа­лити. Після цього юнки йшли до річ­ки і пускали за течією по два віночки. На кожному з них мала горіти свічеч­ка. Якщо віночки спливалися докупи, то вважалось, що їхня власниця скоро вийде заміж. Коли ж ні — доведеть­ся чекати наступного року.

   Під час цієї забави одне одного об­ливали водою. За народними віруван­нями обов’язково годилося на Купай­ла скупатися або бодай облитися дже- релицею — на щастя і здоров’я.

   Опівночі всі розходилися по домів­ках. Натомість найсміливіші хлопці йшли до лісу, щоб зірвати цвіт папо­роті. Про це дійство створено чимало легенд. Згідно з ними в ніч з 6 на 7 липня починає цвісти папороть. Кому пощастить зірвати її, той зможе відшукати сховані скарби, бути віщу­ном і перевтілюватися в невидимку. Але стати власником цвіту папороті не так легко. У цей час у лісі начебто оживають різноманітні жахи. Навколо лунають страхітливі крики диких зві­рів і птиць, стогін дерев, лункі удари грому й блискавиць. Тому більшість людей остерігалася йти по папороть.

     Ось так поетично відзначали у дав­нину свято Івана Купайла. Практично в кожному селі його чекали з нетерпін­ням. Оскільки з цього часу починають наступати паркі ночі, то в народі каза­ли: «Після Івана не треба жупана".